Свято квітів

Виставка квітів:

 

 

 

 

ЛЕГЕНДИ ПРО КВІТИ

Сон-трава

Сон - трава (Простріл)Колись в давні часи за широкими листям цієї рослини переховувався біс. Переслідував  його Архангел Михаїл, пустив у нього стрілу блискавки, що і прострелила рослину, від чого її листя перетворилися на вузькі смужки. З тієї самої хвилини вся нечисть не сміє і наблизитися до сон-трави. А простріл (так ще називають сон-траву) стали вважати не тільки оберегом від усякого чаклунства і лихого ока, а й символом переможної зброї. Його соком навіть обробляли списи, щоб відігнати темну силу. До того ж вірили,  квітка сприяє загоєнню ран, отриманих у боях.

Інша легенда  цієї рослини  теж цікава. За самим поширеним повір’ям,  одного разу мисливець  побачив у лісі ведмедя, який викопував із землі корінь цієї рослини, лизав його і засинав. Так і назвали цю прекрасну квітку сон-трава.

Аконіт (Борець)

Аконіт (борець, тоя)За давньогрецьким міфом, аконіт виріс з отруйної слини охопленого жахом пекельного пса Цербера, якого Геракл привів з підземного царства на землю.

За скандинавською міфологією  борець виріс на місці загибелі бога Тора, який переміг отруйного змія але загинув від його укусів.

Грицики
ГрицикиКолись сільський пастушок Грицько пошкодив  собі ногу. Що робити? Кров струмком біжить, не зупинити. Тоді зірвав він жмут невідомої трави, приклав до рани, і кровотеча зупинилась. Відтоді вдячні нащадки і назвали  ці тендітні  квіти – грициками.

Гладіолус
ГладіолусДо наших днів збереглась   давньоримська легенда про походження цієї шанованої воїнами-гладіаторами квітки. Одного разу римський полководець, який прославився своїми жорстокими перемогами в боях, у черговому бою захопив у полон відважних фракійських воїнів і наказав зробити з них гладіаторів. Знаменуючи свою перемогу, марнославний полководець наказав влаштувати бій між самими відважними і вправними воїнами, які були ще й кращими друзями Севт і Терес. В обмін на гладіаторський  бій  полководець  пообіцяв переможцю дати свободу і руку своєї дочки в додачу.
У призначений день в очікуванні кровопролитного видовища на площі зібралися всі  римляни. Чекають, щоб почалася битва. Прозвучали сурми, сигналячи про початок бою, і на арені з’явилися два друга, ратних воїна-гладіатора. Але замість нещадного бою, вони встромили свої мечі в землю і кинулися назустріч один одному, злилися в міцних дружніх обіймах.  Натовп римлян обурено закричав, вимагаючи кровопролиття, але Севт і Терес не розірвали обійми, і тоді кровожерний полководець вбив непохитних і гордих друзів смерті. Як тільки тіла  друзів  звалилися на землю, з рукоятки їхніх мечів раптово розгорнулися віялом гострих листів -клинків гладіолуси,  ще нікому не відомі рослини з криваво-червоними стрілками суцвіть.

Адоніс

АдонісНазва адоніс походить від імені красеня-юнака, про якого розповідає одна з версій давньогрецької міфології. Богиня краси і кохання Афродита передала юнака на виховання Парсефоні — богині царства мертвих. Та не схотіла Парсефона розлучатися з вихованцем, і Зевсу довелось вирішувати суперечку між богинями. Зевс запропонував, щоб Адоніс півроку проводив під землею, у Парсефони, а півроку — на землі. Тому і з’являється адоніс-горицвіт на землі ненадовго, лише навесні.

Азалія

АзаліяЗабрали якось в неволю татари одного парубка, закували в кайдани і зробили рабом.  Красень Іван  був на все вдатний. От і закохалась в нього Азалія – єдина дочка  вельми знатного татарина. Знала донька, що батько не згодиться, щоб вона стала  дружиною бранця. І зважилася дівчина на крайність, взяла найкращих коней з табуна і потай вирушила зі своїм милим до нього на Полісся. Гордий вельможа поклявся привселюдно кров’ю змити сором. Три тижні мчала за втікачами погоня. І наздогнала їх аж на Поліссі. Боровся Іван, але упав під дубом, вражений стрілою. Вельможа простив би все доньці, якби та попросила помилування. Але татарка не відходила від свого милого. Батько звелів зв’язати її і відвезти додому. І тоді дочка сказала: “Ти відняв у мене, що міг, а відняти кохання й аллахові несила. Я назавжди залишусь на цій землі, що милого мого зростила!”. І перетворилась на квітку.

Крокус (Шафран)
КрокусКолись Олександр Македонський рушив в  завойовницький похід в Кашмір. Він розбив свій табір серед рівнини, суцільно вкритою бутонами фіолетових квітів. За ніч квітки крокусів розкрилися, а вранці воїни виявили, що весь їх одяг став  золотисто-жовтого кольору, не дивлячись на те, що спали вони в наметах. Полководець спершу вирішив, що на його армію подіяло чаклунство перських шумерів, і наказав відступати без бою. Дізнавшись про дію шафрану, Олександр Македонський запідозрив, що рослині притаманні наркотичні властивості, тому під час азіатських компаній примушував воїнів пити шафранний чай і їсти рис з шафраном, а сам приймав ванни з настоянок рослини і з кожною процедурою глибоко переконувався, що магічна рослина-афродизіак допомагає у зціленні численних поранень, та  повертає йому сили і бадьорість.

Також існує  давньогрецька легенда про шафран, в якій йдеться про трагічну любов красивого хлопця на ім’я Крокус до німфі Смілакс. Німфі подобалась увага красеня і тривалий час вона насолоджувалася ставленням юнака. Але незабаром Смілакс набридли його залицяння, і одного разу, коли Крокус зустрів її в лісі недалеко від Афін, німфа привела його до богів, які перетворили палкого юнака в красиву фіолетову квітка з яскраво-оранжевим пилком, що символізує його вогненну пристрасть до Смілакс.

Інша легенда про Крокусі розповідає, як грецький бог Гермес закохався в юнака, якого  помилково вбив. Коли кров Крокуса пролилася на землю, він перетворив її на квіти шафрану.

Анемона

АнемонаБогині кохання Афродиті припав до серця син царя Кіпру, Адоніс, який своєю красою міг позмагатися навіть з богами Олімпу. Забувши про все на світі, богиня всюди проводила час  з Адонісом. Проте одного разу трапилося так, що Адоніс сам пішов на полювання. Його собаки погнали величезного кабана. Адоніс уже намірявся пронизати його списом, але кабан кинувся на нього й смертельно поранив. Дізнавшись про загибель коханого, Афродита пішла в гори  його шукати. Довго пробиралася вона через гірські кручі. Колючі кущі рвали її тіло, гостре каміння кололо ноги, та вона знайшла Адоніса. Дуже побивалася богиня біля мертвого юнака і в пам’ять про нього звеліла вирости з крові Адоніса квітам – анемонам.

Вістерія  (Гліцинія)
ВістеріяВістерію  (Гліцинію) назвали на честь Чарльза Джона Уїстерія з династії американських виноробів, яка імпортує вино з однойменною назвою «Вістерія» в інші країни на комерційному судні під назвою Імператриця Китаю. На борту цього судна і росла ліана гліцинії, схожа на виноградну лозу  зі звисаючими гронами суцвіть, яка і була названа на честь прізвища виноробів Вістерія.

Гвоздика

ГвоздикаЦе було у 1270 році. На Сході бушував  вогонь останнього хрестового походу. Війська французького короля Людовіка IX оточили місто Туніс. Почалися довгі  осади, безцільні штурми, криваві сутички. Війна витягувала останні сили. Джерела води  вичерпалися разом із силами людей. І раптом рознеслася страшна вість – чума. Один за одним гинули від чорної смерті воїни. Порятунок принесла червона квітка, яка росла на випалених схилах. Король скликав лікарів, і наказав збирати ці квіти і їх відваром напувати солдат. Сам Людовік IX помер від чуми, але у військах хвороба почала втихати. Армія зняла осаду, повернулась  на свою далеку батьківщину, взявши з собою чудову квітку. З тих пір юнакам, які йдуть на війну, французькі дівчата почали дарувати червоні квіти гвоздик.

При дворі китайського імператора існував звичай, згідно якого чиновники, чекаючи аудієнції, зобов’язані були тримати в роті гвоздику, щоб не поганити владику своїм нечистим диханням.

Пізьньоцвіт чудовий

Пізьньоцвіт чудовийПо легендах древньої Греції, вважається що пізьньоцвіт виріс з крапель крові Прометея. В міфі  про  Ясоне для здобуття  Золотого Руна богиня Медея дала йому  чарівне зілля – сік коріння  рослини  з  крові Прометея, щоб той посіяв на полі  Ареса зуби  дракона і  виростив з них воїнів.

Герань

ГераньУ бідних християн тяжко захворів єдиний син. Що не робив батько з матір’ю, що не готував, хворий не піднімався. Засумували батьки і звернулися до лікаря. Оглянув лікар хворого і порадив придбати декілька кущів духмяної герані і положити  під ними хворого. На ранок хворобу  в їх сина як рукою зняло.

Гіацинт

ГіацинтДавньогрецькі легенди висліджують цю назву від Гіацинта, чарівного сина спартанського царя Аміклада й музи історії та епосу  Кліо, з якими й пов’язується  саме походження цієї квітки. А сталося це ще в ті далекі щасливі дні, коли боги і люди були близькими одне одному. Чарівний юнак Гіацинт,  котрого безмежно любив бог сонця Аполлон, одного разу розважався із цим богом метанням диска. Спритність юнака у цій вправі дивувала усіх. Та найбільше від успіхів свого улюбленця радів Аполлон. Проте маленький божок легкого вітру Зефір, котрий уже давно ревнував Аполлона до юнака, подув із заздрощів на диск і повернув його так, що той полетів назад і врізався в голову Гіацинта, вразивши його насмерть. Горе Аполлона було безмежним. Марно обіймав він і цілував свого нещасного хлопчика, марно пропонував пожертвувати за нього навіть своїм безсмертям, заживляючи і оживляючи своїм благодатним промінням все суще, він не був   в змозі повернути його до життя. Промені сонця почали припікати кров,  згущували й закріплювали її, і з неї виросла чарівна, з чудесним запахом, червоно-лілова квітка, форма якої, з одного боку, нагадувала літеру А– ініціал Аполлона, а з другого V, ініціал Гіацинта, й таким чином у ній навіки з’єдналися імена двох друзів.

Ще одна з грецьких легенд про походження гіацинта. Благородний син царя Теламона, володаря острова Салсміна поблизу Аттики, був одним із найхоробріших й найвидатніших героїв Троянської війни у слід за Ахіллом. Він поранив Гектора каменем, кинутим із пращі, й поклав своєю могутньою рукою чимало ворогів поблизу троянських кораблів та укріплень. І ось, коли після смерті Ахілла він вступив у суперечку із Одіссеєм про володіння зброєю Ахілла, то зброю, присудили Одіссею. Таке несправедливе рішення важко образило Аякса, і він з горя проткнув себе мечем. І ось із крові цього героя й виріс гіацинт, у формі квітки якого,  можна розрізнити дві перших літери імені Аякса – Ая, котрі водночас були у греків і вигуком, що означав горе і жах.

Горох

Горошок пахучийВигнав Бог Адама з раю. Мусів він взятися за роботу: обробляти землю, щоб прогодувати себе з Євою. І от почав він орати землю, довелося ходити за плугом. Важко було Адаму звикати до тяжкої праці. Він ходив за плугом і дуже плакав. І де впали на землю його сльози, там і  виріс горох.

Едельвейс

ЕдельвейсДавнім-давно над горами зупинилася велика снігова Хмара. Вона милувалася стрімкими скелями, вслухалася в дзюрчання струмків, що народжувалися в цих горах від таяння снігу, слідкувала за польотом орлів. І їй дуже не хотілося іти далі. Хмара непорушно висіла над найвищою Сніговою горою. Вона все росла і росла, а разом з нею росли сніжинки, що переповнювали її. То ж коли прийшов час, і сніжинки полетіли на землю, вони були незвичайно великі й красиві, як квіти. Деякі з них опускалися біля засніженої вершини і утворювали величезні кучугури снігу, інші ж летіли далі, вниз, де було набагато тепліше і де вони мали перетворитися на ще один струмок. Але сніжинки, народжені замріяною Хмарою, були такі красиві, що Королева Снігової гори не захотіла, щоб вони зникли без сліду, і вона перетворила їх на квіти. Так народилися білі едельвейси.

Ірис

ІрисСвою назву ця квітка отримала на честь вісниці давньогрецьких богів – Іриди. Вирушаючи в дорогу з черговим посланням, вона накидала на себе барвисту шаль, слід від якої на небі перетворювався на веселку. Кажуть, що уламки веселки на землі розквітали різнобарв’ям ірисів.

За іншою легендою, перший ірис на землі зацвів кілька мільйонів років тому на галявині субтропічного лісу в Південно-Східній Азії. Він був такий прекрасний, що ним замилувалися не лише птахи, звірі та комахи, а й вода з вітром, які потім і рознесли насіння квітки по всьому світу. Ірис став однією з найулюбленіших рослин людини. Флоренція лише тому так названа римлянами, що навколо цього етруського поселення свого часу росло багато ірисів (латинське «флоренція» означає «квітуча»).

Своєю популярністю квітка завдячує й королю франків Хлодвігу Меровінгу. Історична легенда засвідчує, що саме ірис врятував його під час війни з готами від поразки, коли Хлодвіг зі своїм військом потрапив у пастку на Рейні. Король звернув увагу на зарості жовтого болотяного ірису. Знаючи, що це – ознака мілководдя, Хлодвіг перевів військо вбрід й у вирішальній битві переміг ворога. Так ірис став символом королівської влади, з’явившись у вигляді стилізованих квітів на короні Хлодвига. У ХІІ столітті Людовік VII зробив ірис елементом герба. Відтоді ірис називають «квіткою Луї» або королівською лілією.

Лаванда

ЛавандаЗа легендами, римляни додавали лаванду в свої ванни для свіжості та аромату, тому й назвали цю рослину лавандою, від латинського lava – мити.
За іншою  легендою, вигнаним з раю Адамові та Єві Бог подарував корисні трави, серед яких були розмарин і лаванда – “розмарин для підтримки духу, лаванда для втіхи душі”.
Ще одна легенда стверджує, що прекрасний аромат лаванди дарований самою Дівою Марією в подяку за те, що на кущі лаванди сушився  одяг маленького Ісуса.

Мальва

МальваОдного разу в лісі заблукав мисливець. Блукав серед дерев він дуже довго, втомився і сів на камінь біля води – відпочити. Він був сумний. Думки його були  сумні. Самотня я людина … Нікого в мене немає. І не тільки в лісі, але і в житті. І чекає мене тепер смерть на самоті, в лісі. Ніким не буду я знайдений, ніхто не прийде мені на допомогу. Та й нікому приходити. Як дивно швидко пролетіло життя, але ж я так і не зрозумів, навіщо я тут? І так безглуздо померти …

І раптом між дерев майнув чийсь силует – красива висока дівчина помахала йому своєю хусткою. Мисливець встав, готовий підійти до неї, але хтось доторкнувся до його руки. Обертається мисливець, а там стоїть стара. Страшна, висохла, в старому, але дорогому вбранні. Каже вона мисливцеві “Чого ти сумуєш, мисливець? Жени тугу геть! Є тут не далеко місце непросте, чарівне – як ступить туди твоя нога, так вся смуток і піде! Але самому тобі туди ніяк не добратися, а я тебе відведу. Я живу там недалечко, всі стежки дано звідала. Тільки ти мене через річку перенеси – я-то зовсім стара стала, не пройду, перебігом знесе. Мисливець бабусиним  вигадкам не повірив, та шкода йому її стало. Посадив стареньку на плечі і поніс. А вона крекче та кашляє – зараз візьме та й розвалиться! Важко було нести її мисливцеві.  Йдуть вони, раптом знову хтось хустинкою з-за дерева махає. Мисливець не зупиняється, ступає в крижану воду. Ступив – і раптом стало йому легко і добре. Йде далі – і з кожним кроком все краще йому стає!

І дивно йому якось стало – хустинка його манить. Мисливець іде по воді, і вже нічого крім хустки  не бачить. Вийшов він на берег, стоїть, а перед ним висока мальва зростає. Стара зникла кудись, ніби розчинилася в повітрі! А замість неї обняла мисливця красна дівиця, в яку закохався він безоглядно. І став мисливець жити щасливіше всіх щасливих, на життя не скаржився, а тільки радів, і лісових мешканців вбивати перестав. Ось так чарівна мальва вказала мисливцеві його щасливий шлях.

Підсніжник

ПідсніжникВ давні часи, коли перші мiфiчнi люди були вигнані з раю, йшов сильний сніг, була хуртовина. Єва дуже змерзла. Щоб зігріти її i подати надію на майбуття, кілька мініатюрних сніжинок перетворились у сніжно-бiлi квіти пiдснiжника – провісника тепла.
Назву квітки пiдснiжника часто пов’язують зі снігом, про що дізнаємось з іншої легенди. Коли Бог створив світ, трави, квіти, а після розпорядився створити сніг i каже йому: “Ти все вмієш, то й відшукай собі колір сам.” Подався сніг до зеленої трави просити її кольору. А та в відповідь: “Тобі цей колір не личить, краще попроси у фіалки”. Фіалка відповіла, що її колір надто скромний. Тоді сніг звернувся до пiдснiжника: “Милий мій, дай мені свій колір, бо пропаду без одежі.” Дав пiдснiжник снігу свiй колір, так став сніг з тих пір білий. Після цих подій сніг не любить квіти, а пiдснiжника пестить i голубить як малу дитину.

Звіробій

ЗвіробійЗгідно з легендою, поряд з хрестом розп’ятого Христа виросла  жовта квітка звіробою, яка отримала свою цілющу силу від крові Христа.

Але є ще одна назва звіробою – «Іванова кров». Легенда розповідає, що коли кат ніс голову страченого Іоанна Хрестителя в палац Ірода, кілька крапель крові впало по дорозі на землю, і виросла на тому місці дивовижна трава, листя і пелюстки квітів, дуже схожим на кров.

Орхідея

ОрхідеяУ той далекий час, коли над озерами височіли тільки засніжені вершини гір, сонце іноді підтоплювало сніг, і вода бурхливими потоками стікала з гір, перетворюючись в красиві вируючі водоспади. Водоспади вливалися в океан, а частина води випаровувалася, утворюючи густі білі хмари.  А вони заважали сонцю дивитися на землю.

Сонце вирішило зруйнувати цей непроникний покрив, і на землю полилась тропічна злива, а коли вона  скінчилась, засяяла веселка неймовірної краси, яка обійняла все небо. Безсмертні духи, що живуть на землі, були захоплені цим царственим видовищем і стали злітатися до райдуги, сідаючи на блискучому всіма фарбами мосту. Місця всім не вистачало, вони штовхалися і сварилися …  Але потім, сівши на веселку, заспівали хором. Веселка ж прогиналася під їх вагою до тих пір, поки не зламалась і не впала на землю, де і розлетілася на дрібні частинки.  Різнобарвною пилом обсипалися вони на землю, а ті, що впали на дерева, перетворилися на орхідеї. І жодна квітка потім не зважився заперечувати право орхідеї називатися королевою всіх кольорів.

Також переказують, що прекрасна Венера, вдаючись до любовних утіх, упустила туфельку. І туфелька богині кохання перетворилась в чудову квітку, яка символізує сексуальність. Ця квітка – орхідея.

Митник (Шолудивник болотний)

МитникЖив-був на світі митник – складальник торгових мит. І так старанно він виконував свої обов’язки, що люди від нього заливалися сльозами. І ось одного разу набралося стільки цих сліз, що зібралися вони в грозову хмару і на пустинній дорозі, всі  сльози пролилися на голову митника і втопили його. А коли волога вбралася в землю, то з ґрунту  проріс паросток, і виросла з нього рослина, яку люди назвали митником.

Геліотроп

ГеліотропЖила на світі дівчина  Клітія і закохалася вона в  бога Геліоса. Та він не відповів їй взаємністю, і закохався в іншу, принцесу Левкофою. Клітія від ревнощів вбила Левкофою. Геліос засмучений повернувся на небо, а Клітія, усвідомивши, що вона наробила, впала на землю і пролежала там 9 днів. Вона все дивилася, як бог рухається на своїй колісниці по небу і благала його про погляд співчуття. Бачачи, що дівчина переповнена жалем, боги зглянулися і перетворили її в геліотроп. Так і стоїть вона до цих пір, звертаючись до сонця і благає  про прощення.

Любка дволиста

Любка дволистаЗгідно з легендою, в часи Запорізької січі козаки носили висушені бульби любки  дволистої  на шиї, і ті не раз рятували козацькі життя, повертали силу. Татари переставали переслідувати козаків, коли ті йшли  в пустельні степи, вважаючи, що вони там загинуть. Однак козаків рятували висушені бульби любки, які вони жували. Бульби тамували голод, спрагу, відновлювали силу. Татари допитували полонених, намагалися дізнатися, що рятує їх у голодному степу. Козаки гинули, але таємниці не видавали.  Та через деякий час, татари все-таки дізналися про таємничі властивості лобкових  бульб і самі почали носити амулети.

Вербена

ВербенаЗа християнською легендою, вербену вперше знайшли на Голгофі біля підніжжя хреста і використовували, щоб зупинити кров з ран Спасителя. А так як вербену прикладали до ран Христа на Голгофі, її не можна рвати, не поклавши на себе хресне знамення. З цієї причини її іноді називали святою травою і наділяли силою відвертати всіляке зло, зупиняти кровотечу та  загоювати глибокі рани.

Тирлич

ТирлічПро тирлич-траву розповідають на  Україні таку легенду. В одну дівчину закохався чорт. Мати, готуючись до його приходу, прикрасила голівку дочки квітами тирлича-трави, якої  він дуже боявся. Коли диявол прийшов, то ніяк не міг забрати дівчину з собою і став просити, щоб вона скинула квіти. Дівчина, вдаючи, що не розуміє, що від неї вимагають, стала скидати з себе одяг, поки не заспівали півні. Чим і врятувалася.